Клуб практиков • Просмотр темы - "Світанкові малюнки" Новели від Любави
Текущее время: 13 дек 2018, 20:00


Начать новую тему Ответить на тему  [ Сообщений: 10 ] 
Автор Сообщение
 Заголовок сообщения: "Світанкові малюнки" Новели від Любави
Новое сообщениеДобавлено: 04 фев 2018, 13:23 
Практик
 
Аватара пользователя


Зарегистрирован: 27 мар 2013, 00:20
Сообщений: 2108
Откуда: . Луганск
Медали: 4
Cпасибо сказано: 1213
Спасибо получено:
3643 раз в 1473 сообщениях
Магическое направление:: Руны. Астрология. Нумерология.Лингвоматематика.
Очков репутации: 859

Добавить очки репутации
Зорі у колодязі

Дідусь викопали глибоку копанку, щоб поливати городину. А в ту копанку, на
світанку падали зорі, щоб дочекатися вечора.
Дідусь міцно прив’язували до відра мотузок,тихенько та дуже обережно набирали воду, щоб поливати огірки. А зірки залишались у
копанці.

Одного разу, коли дідуся не було поруч, я
потихеньку опустила на мотузку відро. Воно перехилилось набік. І в нього
набралась вода. Я довго розгойдувала відро і вдивлялася, коли ж у відро з
водою віллється зірка?

І, нарешті, побачила. - Зірка сяяла на поверхні води, що погойдувалась у
відрі. І я з усієї сили потягла до себе мотузок. Але відро було важким, і я
впустила його. Відро потонуло, а зірка залишилася гойдатися на поверхні
води у тьмяній глибині копанки...

А дідусь сказали, що дістати зірку, звичайно, нелегко, а ще важче, її
вдержати!

_________________
Счастлив тот, кто верит в себя: искренне и безгранично!

Изображение

Изображение


Cпасибо сказано
Вернуться к началу
 Не в сетиПрофиль  
За это сообщение пользователю Любава "Спасибо" сказали:
АМАЛИЯ, djessi, elizaveta, Ksenna, TAIRU, Vannadis, Кроличья лапка, Локи
 Заголовок сообщения: Re: "Світанкові малюнки" Новели від Любави
Новое сообщениеДобавлено: 04 фев 2018, 13:23 
Практик
 
Аватара пользователя


Зарегистрирован: 27 мар 2013, 00:20
Сообщений: 2108
Откуда: . Луганск
Медали: 4
Cпасибо сказано: 1213
Спасибо получено:
3643 раз в 1473 сообщениях
Магическое направление:: Руны. Астрология. Нумерология.Лингвоматематика.
Очков репутации: 859

Добавить очки репутации
Яблуко в кропиві

Після грозової зливи під яблунею буває багато яблук. Вони ховаються
у мокрій траві. Там росте пирій, лобода та щириця. А трохи нижче
хизується великий кущ кропиви.

Саме в нього закочуються найкращі, найсолодші яблука. Та їх годі дістати!

А дідусь, чогось, кажуть, що у світі нічого не дістається просто так.

_________________
Счастлив тот, кто верит в себя: искренне и безгранично!

Изображение

Изображение


Cпасибо сказано
Вернуться к началу
 Не в сетиПрофиль  
За это сообщение пользователю Любава "Спасибо" сказали:
АМАЛИЯ, djessi, elizaveta, Ksenna, TAIRU, Vannadis, Кроличья лапка, Локи
 Заголовок сообщения: Re: "Світанкові малюнки" Новели від Любави
Новое сообщениеДобавлено: 04 фев 2018, 13:26 
Практик
 
Аватара пользователя


Зарегистрирован: 27 мар 2013, 00:20
Сообщений: 2108
Откуда: . Луганск
Медали: 4
Cпасибо сказано: 1213
Спасибо получено:
3643 раз в 1473 сообщениях
Магическое направление:: Руны. Астрология. Нумерология.Лингвоматематика.
Очков репутации: 859

Добавить очки репутации
Бабусин хліб

Пекти хліб так, як уміють моя бабуня, мабуть, ніхто не вміє.
Напевне, не вміє, бо перед кожним святом сходиться у нашу хату геть,
усе жіноцтво із нашої вулиці, а то й з інших.

Бабуня сядуть на стілець у куточку, складуть руки на квітчастому фартусі, та
й почнуть розповідати. А жінки, за всяк інший час, такі балакучі, що й не
переговориш, тепер будуть мовчати – ані шелесне.

Молодші – ті щось будуть записувати, та бабуня скажуть, що хліб не любить, щоб його записували, а надто не терпить, щоб його ножем різали,- бо то гріх великий. Святий хліб,
скажуть ще бабуня, ламати треба, до серця прикладаючи, тоді він ніколи в
хаті не переведеться.

Бабуня все так доладно розповідають, що, мабуть, і наш пес Рябко зрозумів
би. Та я заздалегідь знаю, що все одно, ні в кого, не вродиться такий
рум’яний, пахучий, хрусткий, наче сонцем напоєний хліб.
Жінки все гарненько вислухають, запам’ятають та й розійдуться по своїх
домівках.

Отоді вже починається головне. Бабуня вимиють, вискребуть все до блиску,
стелю і стіни вибілять, долівку рівненько прошпарюють та вимажуть, а тоді
вже й піском посиплять.

Дідусь наносять у хату повні відра колодязної води, та й поставлять у
куточок – це щоб хата наша повна була добра та радості. А ще дідусь дров
наколять, і обов’язково березових – це щоб хліб був білий, як кора березова.

А назавтра рано, ще й сонце не зійде, встануть бабуня, та й вберуться
гарненько та чисто, святкову одіж діставши, бо, кажуть, не годиться біля
хліба, аби як, ходить.

Вже по тому, Зірочку, корівку нашу, подоять, щоб
учиняти тісто теплим молочком, та ще навибирають яєчок свіженьких, щоб
хліб був людям на диво, собі на радість. Візьмуть все те, та ще багато чого до
того, та й почнуть ворожити над діжею.

А я буду тихенько собі сидіти на лежанці і не буду плутатись під ногами, бо
бабуні сердитись при такому ділі аж ніяк не можна. Бо тоді хліб уродиться не
такий як треба.

А як учинять бабуня опару на тісто, то вже будуть біля діжі чаклувати, білим
вишиваним рушником укривати, щоб бува не охололо та зійшло як треба.
І тоді вже до бабуні краще не підходить, бо не почують вони ні кого.

А як зійде перший раз опара, то всиплють бабуня туди ще борошна, та й
прочитають їхні губи тиху молитву, одвічну молитву, що її читали жінки над
хлібом в усі часи.

У другий і третій раз зійде тісто і бабуня, святкові та урочисті, ні на
хвилинку не відійдуть від діжі. А дідусь піч затоплять. А коли піч прогорить
та прогріється, як треба, тут уже й тісто готове буде. Бабуня розділять його
руками, та кожну хлібинку на великий капустяний листок покладуть, та й у
піч посадять, перехрестять і засланкою закриють.

І тоді вже всі ми разом чекати будемо, коли хліб спечеться.
– Може вже готовий? – приставатиму до бабуні, – може, треба вже його
діставати? – Від нетерпіння не зможу всидіти на місці. Бабуня заперечно
хитають головою, і я надовго замовкаю...

Нарешті ось вона: - та щаслива, незбагненна хвилина!
Пройде багато років з того часу, та кожного разу при згадці про ту хвилину і
не раз, і не два заб’ється швидше моє серце, наповнене щасливим
передчуттям того суттєвого, вічного, прекрасного.

Бабуня підходять до печі, неквапно відкривають засланку і пахощі
свіжоспеченого хліба наливають вщерть, до вінця хату, вириваючись у
прочинену хвіртку на двір, потім на вулицю.

Хліб гарячий, та бабуня завжди беруть його прямо руками, підносять до
лиця, на всі груди вдихають його пахощі, цілують кожну хлібину і відтак
кладуть обережно на стіл, застелений чистою полотнинкою.

А ще бабуня побризкають хліб колодязною водою, що ще з вечора дідусем була внесена,
на радість та добро в нашу хату. Побризкають, та й укриють рушником
вишиваним – це щоб хліб був соковитий та ніжний на смак.

А вже, коли зовсім хліб “дійде”, як кажуть бабуня, то дідусь візьмуть та й
украють мені перший шматочок. того смачного запашного дива...

_________________
Счастлив тот, кто верит в себя: искренне и безгранично!

Изображение

Изображение


Cпасибо сказано
Вернуться к началу
 Не в сетиПрофиль  
За это сообщение пользователю Любава "Спасибо" сказали:
АМАЛИЯ, djessi, elizaveta, PUSI4IK, TAIRU, Vannadis, Кроличья лапка, Локи
 Заголовок сообщения: Re: "Світанкові малюнки" Новели від Любави
Новое сообщениеДобавлено: 04 фев 2018, 13:30 
Практик
 
Аватара пользователя


Зарегистрирован: 27 мар 2013, 00:20
Сообщений: 2108
Откуда: . Луганск
Медали: 4
Cпасибо сказано: 1213
Спасибо получено:
3643 раз в 1473 сообщениях
Магическое направление:: Руны. Астрология. Нумерология.Лингвоматематика.
Очков репутации: 859

Добавить очки репутации
Остання вишенька

Літо закінчувалось, і у нашому садку листя трохи рудіти починало. Може то
від серпневих дощів, а скоріше. йом у вже час було рудіти.

Мені так не хочеться, щоб літо відходило, і я згадую, як вишні весною
розквітають. А тоді маленькі смарагдові ягідки все більшають, наливаються соком, червоніють. І ось уже, згинаючи до землі віття, рясно вкривають його великими, блискучими, аж чорними ягідками. Так рясно, що листю нікуди діватись...

Але всі вишні вже давно зібрано. Скоро листя буде опадати.

Та, раптом, я помічаю одну-єдину ягідку. Вона висить високо, а я маленька, і її годі
дістати. А вона червоніє на весь садок. І я не в змозі відвести від неї свій
погляд.

Може то літо заплуталось поміж вишневого листя та й забарилось на
хвилинку?

Мені дуже хочеться дістати ягідку. І я, намагаюсь потрусити гілку, щоб
ягідка впала. Із того нічого не виходить. Бо гілка товста, а до тонших мені не
дістати.

Я беру палицю, і довгенько пострибавши навколо вишні, все ж таки
збиваю ягідку. Вона падає на землю, і я, щаслива, біжу до неї. Та, раптом,
мені навперейми, з-під куща смородини вибігає курка і... хапає мою ягідку!

Я намагаюсь її наздогнати. Я гірко плачу: -вона вкрала мою ягідку!!

І тоді я, сердито, у відчаї кричу на неї: «Щоб тебе бабуся на юшку зарізали!»

…А надвечір приходять з левади дідусь і розказують бабусі, що вони
зустріли її сестру, а та переказувала, що прийде завтра, посидіти, та родичів
пом’янути.


-То ж треба курку зарізати, та ще в крамницю збігати - кажуть дідусь.

Я з жахом дивлюся, як бабуся ідуть у хлів, де вже кури на сідало
позбиралися, і закривають за собою двері. Через якийсь час бабуся виносять
сполохану курку. Вони міцно держать її за крила. І я бачу, що це, та сама
курка, що вкрала мою ягідку!

Ось: - кажуть задоволено бабуся. - Вона все одно не несеться. І, важкенька,
нівроку!

Я притьмом, кидаюсь до бабусі:
- Бабусенько, ріднесенька, не треба, різати курку! Вона така гарна. І нестися
ще, може буде. Не треба різати курку!

Я плачучи , так кричу, неначе мене саму, збираються різати…
Дідусь здивовано дивляться на мене. Потім, ховаючи посмішку у своїх, вже
сивих, вусах, і нічого більше не розпитуючи, обіймають мене. Я ховаю
заплакане личко у них на грудях і прохаю: - Скажіть бабусі, хай не ріжуть
курку! Скажіть...

Дідусь звертаються до бабусі:
- Ти казала, що там, у діжечці, щось ще залишилось... То ж солонинкою і
обійдемося. Та ще цибульки зеленої увірвемо… А курка хай бігає

_________________
Счастлив тот, кто верит в себя: искренне и безгранично!

Изображение

Изображение


Cпасибо сказано
Вернуться к началу
 Не в сетиПрофиль  
За это сообщение пользователю Любава "Спасибо" сказали:
АМАЛИЯ, djessi, Ksenna, TAIRU, Vannadis, Кроличья лапка, Локи
 Заголовок сообщения: Re: "Світанкові малюнки" Новели від Любави
Новое сообщениеДобавлено: 04 фев 2018, 13:31 
Практик
 
Аватара пользователя


Зарегистрирован: 27 мар 2013, 00:20
Сообщений: 2108
Откуда: . Луганск
Медали: 4
Cпасибо сказано: 1213
Спасибо получено:
3643 раз в 1473 сообщениях
Магическое направление:: Руны. Астрология. Нумерология.Лингвоматематика.
Очков репутации: 859

Добавить очки репутации
Страшна трава повитиця

Матуся ведуть мене через город на леваду, по стежинці. Ранок прохолодний і мені дуже не хочеться йти. Але матусі треба на роботу а мені в дитсадок.

То ж ми йдемо швидко і я оглядаюсь, аби за щось зачепитися, бодай поглядом. Але ніде я нічого цікавого не бачу, про що я б не питала вже у мами. Мені доводиться майже бігти за мамою, бо вони мене дуже
міцно тримають за руку.

Та ось я, раптом, бачу наприкінці городу маленький кущик шипшини, увесь
геть заплетений гарними, тонкими наче золотий шовк, нитками. Я з подиву, а
може з дитячих хитрощів, зупиняюсь, упираючись ногами в землю так, що
мамі нелегко зрушити мене з місця.

- А то що? Я показую на сонячний кущик вільною рукою. Матінка
оглядаються, щось сердито хочуть мені сказати, та раптом замовкають.
Довго дивляться у той бік, де я побачила той дивний і гарний кущик, потім
обіймають мене, прихиляючи до себе і тихо кажуть:
« То, доню моя, страшна трава, повитиця. Бо як обплутає вона кущик, або
деревце своїм жовтим павутинням, то й не жити йому більше. Усі геть соки
висотає, до самого коріння дістане, до самого серця...» Матінка те кажуть так
сумно, що я затихаю.

Мені якось разом перехотілося її затримувати. Я бігла за матінкою і думала
над незрозумілими мені словами. А потім забула. Тільки той, заплетений
жовтим мереживом кущик мені перестав подобатись.

А надвечір з дитсадка мене забрали дідусь. І коли ми йшли повз той кущик, я
зразу ж згадала нашу ранкову розмову з мамою. Я її переповіла дідусеві і
попрохала їх, допомогти мені обірвати оте осоружне жовте павутиння, що
вбиває кущик шипшини.

Та дідусь сказали, що обірвати нам ніяк його не вдасться, бо шипшина
колюча, та ще повитиця така живуча, що навіть коли її малесенький
шматочок впаде на землю, то зразу знов проросте. Треба разом з нею і
шипшину викопати, та все геть спалити, тоді, може, й не буде вона далі
розростатись на шкоду.

А мені вже так було жаль шипшину, що я мало не заплакала. Але ми все одно
її викопали, порубали на шматочки, та нанесли тогорічного, сухого очерету і
розклали багаття. А коли воно прогоріло, я розпитала у дідуся, як то
повитиця може серце і душу обплутати?

І тоді дідусь погладили мене по голові і сказали: «Хай тобі, моя ластівко,
ніколи не знати, як буває:- що гіркий сум, або біль тією страшною повитицею
душу і серце обплутає... Не пускай її до себе. І до людей не пускай. Хай їй
грець!»

Отак сказали мені дідусь. А я про себе подумала:- що більше ніколи- ніколи
не буду засмучувати своїх рідних, аби не пустити, ту страшну траву
повитицю до їх сердець.

_________________
Счастлив тот, кто верит в себя: искренне и безгранично!

Изображение

Изображение


Последний раз редактировалось Любава 04 фев 2018, 15:42, всего редактировалось 2 раз(а).

Cпасибо сказано
Вернуться к началу
 Не в сетиПрофиль  
За это сообщение пользователю Любава "Спасибо" сказали:
АМАЛИЯ, djessi, karrena, Ksenna, TAIRU, Vannadis, Кроличья лапка, Локи
 Заголовок сообщения: Re: "Світанкові малюнки" Новели від Любави
Новое сообщениеДобавлено: 04 фев 2018, 15:39 
Практик
 
Аватара пользователя


Зарегистрирован: 27 мар 2013, 00:20
Сообщений: 2108
Откуда: . Луганск
Медали: 4
Cпасибо сказано: 1213
Спасибо получено:
3643 раз в 1473 сообщениях
Магическое направление:: Руны. Астрология. Нумерология.Лингвоматематика.
Очков репутации: 859

Добавить очки репутации
Про песика

У нас живе такий гарний пес. У нього хвіст бубликом, він дуже веселий, а коли побачить мене, то так радіє, що крутиться на місці, як дзига. І ми з ним граємося. А дідусь кажуть, що він нікудишній пес. Бо не гавкає на чужих, тільки ластиться,
та заграє... А для двору потрібен злий собака, щоб двір стеріг, і щоб було
чути, коли хтось сторонній зайде.

А я не хочу, щоб він був злий, бо я не люблю злих. А ще, я боюсь, що, ану як,
насправді, дідусь візьмуть, та й заведуть геть нашого песика.... Що тоді?
Я й вирішила подражнити його, щоб зліший був. На гострий кінець кілка я
настромила велику почищену, ще й трохи зверху посічену цибулину, і стала
сикатись до собаки.

Той спочатку нічого не зрозумів, і спробував гратися. Але, наткнувшись
носом на цибулину, відскочив і загарчав. Тут нагодились дідусь. Вони мене
вилаяли, та й прогнали, геть від собаки.
А десь через годину, прийшов сусід. Він став скаржитись, що у нього цибуля
вся якась зеленкувата і, наче м’яка. Він півдня перебирав її та обрізав.
Мабуть до весни не долежить...

І тут, раптом наш пес загарчав на сусіда. Той здивовано відступив. Потім
пішов. А пес заспокоївся, ліг на землю, поклав голову на лапи. І так
хитренько став на нас споглядати.

Я подумала, що дідусь мене похвалять. Але вони, на мене тільки скрушно
подивились, нічого не сказали, а пішли заносити у хлів вугілля на зиму. ..

_________________
Счастлив тот, кто верит в себя: искренне и безгранично!

Изображение

Изображение


Cпасибо сказано
Вернуться к началу
 Не в сетиПрофиль  
За это сообщение пользователю Любава "Спасибо" сказали:
АМАЛИЯ, djessi, Ksenna, TAIRU, Vannadis, Кроличья лапка, Инара, Локи
 Заголовок сообщения: Re: "Світанкові малюнки" Новели від Любави
Новое сообщениеДобавлено: 04 фев 2018, 15:44 
Практик
 
Аватара пользователя


Зарегистрирован: 27 мар 2013, 00:20
Сообщений: 2108
Откуда: . Луганск
Медали: 4
Cпасибо сказано: 1213
Спасибо получено:
3643 раз в 1473 сообщениях
Магическое направление:: Руны. Астрология. Нумерология.Лингвоматематика.
Очков репутации: 859

Добавить очки репутации
Петрів батіг

Закохався хлопець Петро у дівчину Оксану. Дівчина була гарна як
ясочка, та на жаль, примхлива і на язичок гостра. А ще вона була
багата.

Дуже вже хизувалася вона перед хлопцем:
– Ти, казала вона: сирота. А в мене батько й мати є...
– У тебе сорочка полотняна, а в мене шовкова!
– У тебе хатинка низенька, вікна маленькі, – а в мене хата велика, та добра
всякого повна, і руками зробленого і в крамниці купленого.
- Ти чужу худобу пасеш, а я своєю ходжу…

Прикро було слухати все те хлопцеві, та дуже вже любив він Оксану. То ж і
не відходив від неї.
– Виходь за мене заміж, сказав він якось.
– Вийду, хутко відповіла дівчина, сміючись: – як батіг твій розквітне.
Хлопець спантеличено подивився на неї. А вона крутнулась та й пішла від
нього.

Встромив він батіг у землю, та й заплакав... Впали його сльози на батіг...
тільки того ніхто не побачив. Пішов хлопець світ за очі, щоб уже ніколи не
повернутись…

А вранці вийшла Оксана худобу порати, та й побачила у дворі, встромлений
в землю Петрів батіг. Він... о диво, предивне! Він увесь був покритий
блакитними квітками! …Та було вже пізно.

_________________
Счастлив тот, кто верит в себя: искренне и безгранично!

Изображение

Изображение


Cпасибо сказано
Вернуться к началу
 Не в сетиПрофиль  
За это сообщение пользователю Любава "Спасибо" сказали:
АМАЛИЯ, djessi, Ksenna, TAIRU, Vannadis, Кроличья лапка, Инара, Локи
 Заголовок сообщения: Re: "Світанкові малюнки" Новели від Любави
Новое сообщениеДобавлено: 05 фев 2018, 04:55 
Практик
 
Аватара пользователя


Зарегистрирован: 27 мар 2013, 00:20
Сообщений: 2108
Откуда: . Луганск
Медали: 4
Cпасибо сказано: 1213
Спасибо получено:
3643 раз в 1473 сообщениях
Магическое направление:: Руны. Астрология. Нумерология.Лингвоматематика.
Очков репутации: 859

Добавить очки репутации
Лебедина фейєрія (казка)


Вона йшла по дорозi, приминаючи стрункими, грацiозними нiжками теплу i м'яку пилюку.

Тендiтне дiвча було схоже на дивну, нетутешню квiтку, що якимось чином, наче птах, залетiла сюди, заблукавши... Свiтле, попiлнасте волосся, перев'язане
блакитною стрiчкою, падало на тендiтнi плечi i сiяло на сонцi рiчковою хвилею, що мерехтливо перекочувалось на високому станi незвичної гостi. Бiла сорочка була вишита блакитними квiтами з довгими пелюстками, що трiпотiли, як крила.

Принаймнi, так здавалося, коли дiвчина рухалась. Спiдниця була довга та пишна i вiддавала такою неймовiрною блакиттю, що здавалось, нiби струнку дiвочу поставу обiймав клапоть неба.

Поруч з нею йшов великий бiлий гусак. Стрiпуючи пiр'ям, злегка пiдiймаючи
крила, вiн поважно переставляв по битiй дорозi свої перепончатi лапи.

Люди з подивом оглядали незнайомку. Нi в цьому, нi в iнших, навiть
найвiддалених селах такої не було...

Хоч була середина лiта, та лице дiвчини не було засмагле. Воно сiяло
бiлизною i нiжнiстю лебединого крила...
Було видно, що дiвчина здалека, але дивно — вона виглядала так, наче тiльки
що скупалась i вдягла свiжу одежину. До її босих нiг не чiплялася пилюка.
Волосся було, наче невдовзi, вимите...
Дiвчина пiдiйшла до двох жiнок, що стояли коли криницi, очiкувано
споглядаючи на неї...

Вона пiдiйняла на них свої великi блакитнi очi i осмiхнулася лише одними
вустами. Потiм, ретельно добираючи слова, трохи поволi, заговорила зовсiм
по-мiсцевому:
— Чи не скажуть добродiйки, де б я могла знайти собi тимчасове житло?
Може хтось iз вас вiзьме на постiй?
Жiнки переглянулись i доброзичливо згодились їй допомогти.

Маленька, синьоока хатинка стояла посеред села, на пагорбку, густе
вкритому смарагдовою зеленню споришу. Двiр бiля хатини не був
огороджений. Колись це була мiсцева читальня. А тепер в нiй iнколи
зупинялись приїжджi люди. Це було видно по всьому. Спориш на подвiр'ї не
був витоптаний. Навiть до криницi не було стежинки. Городини теж не було
посаджено нiякої...

Ось тут i поселялася неймовiрної краси дiвчина, та гусак, схожий на якогось
дивного нетутешнього птаха, а нiж на звичайного, домашнього.
Хтось казав, що схожого птаха бачили на якомусь малюнковi, що вiн не
гусаком, — а лебедем кличуть.

Чи так воно було, чи нi, але птах той був напрочуд гарний, як i його
господиня. Довга, гнучка пташина шия вигиналася дугою.
Вiн часто пiдiймав крила, наче поривався злетiти, та дiвчина щось йому
казала тихенько, нiжно погладжуючи. Тодi вiн заспокоювався, присiдав i
ховав голову пiд крило...

Дiвчина була такою гарною, i такою незвичною з виду, що у сiльських дiвчат
навiть не викликала ревнощiв. Хiба що, тiльки, iз мiсцевої крамницi зникли
геть усi стрiчки i тканина блакитного кольору, а також шовк для вишивання.
Хлопцi ж приймали її за далеку, недосяжну зiрку, що повинна сяяти всiм...
Щось у виглядi цiєї дивної пари було таке, що люди не наважувалися
зближуватися з ними. Хоч дивитися на них, милуватися ними, — хотiлось i
хотiлось.

Ходили тiльки чутки, що очi у дiвчини смутнi. Що удвох вони iз птахом
часто i журно дивляться на небо... Що, iнколи, обiймаючи птаха, красуня
гiрко плаче...

Люди бачили, як вона весь час носить iз криницi воду до хати повними
вiдрами. По багато разiв на день... Але, з початку, з кожного вiдра вона
набирає в долонi води i бризкає на свого птаха, потiм умиває своє личко, та
проводжує за кожним разом вологими долонями по волоссю... Нащо їй
потрiбно стiльки води?

Зранку i надвечiр дiвчина щедро поливала спориш навколо хатини. Лiто було
гаряче, виснажливо сухе. Все навколо жовтiло, i тiльки бiля тої хатини, де
жила дiвчина з птахом, смарагдово зеленiв, аж блищав густий спориш.
Якось людей розбудили грiм i блискавиця. Всi вибiгли на вулицю. Хтось
побачив, як дiвчина поквапливо поливає спориш, а птах, збуджено
пiдiймаючи крила, гигоче, та бiгає по дворищу, наче в чомусь пiдганяє
дiвчину, Ось-ось мала впасти на висохлу землю злива...

Знову спалахнула блискавиця i вдарив грiм... Птах вiдчайдушно, на весь
голос закричав i, схопивши дзьобом дiвчину за спiдницю, прикладаючи усi
свої зусилля, став смикати... Дiвчина впустила вiдро, i воно перекинулось...
Третiй раз спалахнула блискавиця i вдарив грiм. Дiвчина пiдiйняла догори
руки i теж закричала.

А тодi вони удвох, вiдштовхнувшись вiд землi, розкрили великi, бiлi крила i...
зникли.

З неба, погойдуючись, впала блакитна стрiчка. Вона впала поруч струмочка,
що все витікав і витікав з перекинутою дiвчиною відерця...
Коли хтось пiдняв те вiдро, то на тiм мiсцi всi побачили, як пiниться i шумує
кришталево-чисте джерельце... То вiд нього народжувався струмочок.
А тодi, раптом, впала на землю злива. I всi люди радiли i смiялись. Вони i
самi не знали, чому. Мабуть, iз зливою на них пролилось щось таке, що
зробило їх щасливими.

Пройшло багато рокiв. I ще пройде... Вже немає людей, що були свiдками
цього дива. Та й досi шумить i пiниться кришталеве джерельце, народжуючи
струмок дивовижної краси. А пообiч нього квiтнуть волошки, Петрiв Батiг, та
багато iнших квiтiв блакитного кольору.

В тому джерельцi дiвчата i жiнки вмиваються, щоб довше краса їх не
вiдцвiтала.

В нього, кажуть, чоловiки дивляться, щоб їхнi дiвчата та жiнки завжди бiля
них були.

А ще, кажуть, що в тiй хатинцi нiхто не живе. Кажуть, що до неї закоханi
хлопцi своїх наречених ведуть, коли хочуть одружитися. Там вони їм
найкращi в свiтi слова промовляють.

А коли звiдти виходять, то наречена набирає воду в долонi iз чарiвного
струмочка, бризкає на свого нареченого, потiм вмиває своє личко, та
проводжує за кожним разом вологими долонями по своєму волоссю...

_________________
Счастлив тот, кто верит в себя: искренне и безгранично!

Изображение

Изображение


Cпасибо сказано
Вернуться к началу
 Не в сетиПрофиль  
За это сообщение пользователю Любава "Спасибо" сказали:
АМАЛИЯ, djessi, Кроличья лапка, Локи
 Заголовок сообщения: Re: "Світанкові малюнки" Новели від Любави
Новое сообщениеДобавлено: 07 фев 2018, 17:29 
Практик
 
Аватара пользователя


Зарегистрирован: 27 мар 2013, 00:20
Сообщений: 2108
Откуда: . Луганск
Медали: 4
Cпасибо сказано: 1213
Спасибо получено:
3643 раз в 1473 сообщениях
Магическое направление:: Руны. Астрология. Нумерология.Лингвоматематика.
Очков репутации: 859

Добавить очки репутации
СПОЧАТКУ БУЛО СЛОВО,,,

«Спочатку було Слово, і Слово було у Бога.» Бог спитав у моєї Душі, чи хотіла б вона піти на Землю? Моя Душа відповіла, що дуже б хотіла!

Бог поділився з мєю Душею, Словом. І вона стала Людиною. Слово Бога було схоже на пензлик, яким малюють. Бог сказав, щоб я змальовувала все, що побачу на Землі.


І тоді я спитала:- Якщо Слово, пензлик…то де фарби? Він сказав, що вони повинні бути в моєму серці і, що самі найгарніші фарби можуть бути тільки в люблячому серці.

І тоді, притуливши до серця Слово, я пішла на Землю. Я побачила, що я там не єдина. Я дуже -дуже втішилася з того. А ще, Земля, виявилася такою, неймовірно гарною, що її красою можна було заповнити безліч сердець.

А ще я зрозуміла, що можу знайти тут друзів. І я намалювала сонячний промінчик. Тоненький, теплий і прозорий, він золотом переливався із одного серця, в інше. Я тоді, я намалювала любов і взаємопорозуміння поміж усими людьми.


Та раптом мої босі ноги боляче вколола гостра стерня. Я відскочила, наступила на колючку і заплакала. Тоді я змалювала свій біль і свої сльози, що струмились аж із самого серця.

Може я недобре вчинила?- Спитала я у Бога. – Може мені не треба було малювати біль і сльози?

А що ти хочеш після цього змалювати? – спитав Бог, не відповідаючи на моє питання. Я замислилась.

Ні! – мовила я. Я не буду малювати свою образу, і як я нею скривджена. Сама винна. Треба було під ноги дивитися!

І зразу ж глянула під ноги. А там простелилась ніжним мереживом польова, біло – рожева берізка. Її квіточки розкрились усією тендітною недоторканістю до сонця, що щедро обдаровувало його своїм теплом і ніжністю.

І я, схопивши пензлик, забувши про біль, стала вимальовувати тепло і радість, що заповнювали все моє єство.

Я малювала биття свого серця, безтямну вдячність і відданість Божому творінні, що з безмежною щедрістю віддавало мені все найкраще, що в нього є.

Я малювала свій щасливий подих, на всі груди, від того, що відчувала, як легенький вітерець перебирає моє волосся і гладить мене по голові. Я ще малювала, як від того, мені ставало хороше і спокійно.

Тоді я знову оглянулась на стерню. Зрізані гострі шпичаки
стирчали із землі, і в них було коріння. Я тихенько стала босою ногою на стерню і вона чомусь, більше не вколола мене, тільки, наче, полоскотала.

Вітерець знову погладив мене по волоссю, і я
глянула на небо:- Боже, це ти? Бог не відповів. І тоді я намалювала мовчання Бога. І було воно схоже на згоду, щоб я пішла далі…

І я дуже ретельно вимальовувала його згоду. І тоді вітерець знову погладив мене. Моє серце зайшлося від хвилювання, і я відштовхнулася від землі…

Мій пензлик став малювати дивовижне, безкрайнє, золоте море. Моя Душа, моє серце…вони летіли за пензликом легко і щасливо, зливаючись з мерехтливим сяйвом того дивовижного, чудового моря. І тоді я злилася в одне єство, в одну суть із творінням Бога і з самим Богом.

Я захотіла спитати у Бога: - Що мені треба залишити по собі, на Землі? І Бог засміявся.

Я вперше почула, як він сміявся. То було дрібне шелестіння листя, по якому вишивало сонячне проміння дивні мережані малюнки, які ніжно вливалися в мою Душу.

Небо блакитною зливою впало мені до ніг, і розсипалось в озерах, річках , та волошковому сяйві.


І у всьому тому, я побачила матусині очі. На стежках своєї долі сліди маленьких ніжок своїх діток, та впевнену поступ свого коханого. І навіть пензлик заговорив:

- На Землі ти повинна залишити спомин про те, що найбільше любила, і чому найбільше раділа…. Може він мені не все сказав, може тільки те, що я встигла почути…

Мені ще довго йти по цій неймовірно гарній, подарованій мені Богом, Землі. І ще не один раз, мої босі ноги і в моє серце віпнеться колючка. Та я дійду. І збережу Слово, щоб повернути його Богові.

Аби тільки, не зрадило мене моє серце, і не згубилось Слово, яке мені довірив Він.

_________________
Счастлив тот, кто верит в себя: искренне и безгранично!

Изображение

Изображение


Последний раз редактировалось Любава 07 фев 2018, 18:14, всего редактировалось 1 раз.

Cпасибо сказано
Вернуться к началу
 Не в сетиПрофиль  
За это сообщение пользователю Любава "Спасибо" сказали:
АМАЛИЯ, djessi, TAIRU, Инара, Локи
 Заголовок сообщения: Re: "Світанкові малюнки" Новели від Любави
Новое сообщениеДобавлено: 07 фев 2018, 17:48 
 
Аватара пользователя


Зарегистрирован: 30 сен 2014, 15:31
Сообщений: 2409
Медали: 24
Cпасибо сказано: 6247
Спасибо получено:
4299 раз в 1771 сообщениях
Магическое направление:: Шаманизм Руны Энергетика
Очков репутации: 2543

Добавить очки репутации
Как здОрово, уважаемая Любава tjkjk
Давно надо было выложить. Для меня хоть и тяжеловато на другом языке читать, но общий смысл улавливается 54y45ytyt

Как всё таки здОрово, что можно поделиться вот так открыто своими мыслями, наблюдениями, переживаниями и пережитым gtrhrjy

_________________
Славят меня, позорят себя)))


Cпасибо сказано
Вернуться к началу
 Не в сетиПрофиль  
За это сообщение пользователю Локи "Спасибо" сказали:
АМАЛИЯ, Любава
Показать сообщения за:  Поле сортировки  
Начать новую тему Ответить на тему  [ Сообщений: 10 ] 

Часовой пояс: UTC + 3 часа [ Летнее время ]



Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 2


Вы не можете начинать темы
Вы не можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения
Вы не можете добавлять вложения

Перейти:  

Наша Ёлочка Желаний

VFL.RU - ваш фотохостинг

Последние темы


Покормить магического зверя

Банеры

Яндекс.Метрика

Powered by phpBB © 2000, 2002, 2005, 2007 phpBB Group
GuildWarsAlliance Style by Daniel St. Jules of Gamexe.net
Guild Wars™ is a trademark of NCsoft Corporation. All rights reserved.
Вы можете создать форум бесплатно PHPBB3 на Getbb.Ru, Также возможно сделать готовый форум PHPBB2 на Mybb2.ru
Русская поддержка phpBB